Минулий 2017 рік для України, можна охарактеризувати, як стабільно важкий. Основні потуги правлячого класу були зосереджені на поступовому реванші на всіх фронтах та поверненню в дореволюційний стан. «Кляті донецькі олігархи», про боротьбу з якими було стільки балачок, успішно збільшили свої статки вдвічі та піднялися в різного роду рейтингах. А провладний прошарок почав остаточно втрачати розум від можливостей та інструментів, що за безцінок дісталися їм після Революції Гідності.
Головними якостями 2017 року стали імітація та брехня. Якщо в цілому, то брехня через імітацію бурхливої діяльності, боротьби з корупцією, реформування та різного роду сумнівних покращень. Олігархічна влада робила все аби нічого не змінювати, але при цьому надати ілюзію змін населенню та головне – західним партнерам. Аби останні дали черговий транш та дозволили можновладцям акумулювати ресурси для своєї чергової «демократичної» легалізації в 2019 році.
Тим самим часом, під заспокійливі балачки перших облич держави з узурпованих ними каналів, до України поступово наближається абсолютно вирішальна доба, яка припадає саме на 2019 рік. Який для України може стати як початком нового успішного етапу в державотворенні, так і початком безповоротного занепаду та втрати будь-якої суб'єктності у якості окремої держави.
Вперше в своїй історії Україна стикається одночасно з декількома складними факторами. Які в комплексі стають передумовою для переломного моменту.
Демографічний фактор
Першим фактором, що безпосередньо впливає на всі ланки держави України є демографічне питання. Нинішній стан України в цьому контексті можна охарактеризувати як яму, яка постійно збільшується. Кількість українців в Польщі впевнено наближається до двох мільйонів осіб. Ще низка країн, як то Чехія, Румунія, Угорщина, заявляють, про готовність вирішувати свої демографічні проблеми за рахунок дешевої робочої сили з України.
Окрім сезонних та інших низько кваліфікованих робітників, з України виїзджає середній клас та соціально активне населення. Що в свою чергу призводить до зменшення протестного потенціалу та нівелювання будь-яких суспільних заходів направлених проти нинішньої влади. Фактично середній клас поступово робить вибір на користь еміграції, а не революції.
Водночас Україна переживає стрімке старіння населення, що помножено на масову еміграцію дає колосальний дефіцит пенсійного фонду. На даний час в Україні реально залишилося 8-10 мільйонів працюючих платників податків на 12 мільйонів пенсіонерів. Тобто поступово справа йде до 2 пенсіонерів на одного працюючого. Що в свою чергою є прямою передумовою для соціальної та фіскальної катастрофи.
Економічний фактор
Демографічна криза безпосередньо відображається на економічному стані України. Як і раніше, українська економіка контролюється феодально-олігархічними групами. Основним завданням яких є отримання надприбутків у короткостроковій перспективі. Без довгострокового стратегічного планування та будь-якої модернізації країни.
При всіх розповідях про економічне зростання на 3-3,5% ВВП, вказані цифри викликають сумніви. Навіть беручи їх до уваги можна сказати, що вони виникли не за рахунок успішних реформ або боротьби з корупцією. А за рахунок витягування останнього з населення країни.
Почати необхідно з того, що на даний час боргове навантаження у відсотках від ВВП становить більше 80%. Що є найбільшим показником серед пострадянських країн. Порівнюючи з 1991 роком, ВВП України не дотягує навіть до стану на час розвалу радянського союзу. При тому, що світова економіка зросла за цей період мінімум у два рази.
Фіскальна та економічний колапс вдається уникати виключно за рахунок зовнішнього фінансування з боку МВФ. Наприклад недофінансування бюджету на 2018 рік складає приблизно 6-7 мільярдів доларів, близько 4-ох з яких підуть на обслуговування раніше взятих кредитів.
Враховуючи повільні темпи зростання, що скоріше всього були маніпулятивно накручені урядом, та необхідність повернення 6-8 мільярдів доларів в 2019 році. При нинішньому положенні речей, дефолт в період з 2019 по 2020 рік є неминучим.
Зовнішня агресія
Російська Федерація планомірно знищувала Україну з часів приходу до влади пана Ющенка та на даний час досягла у цьому значних результатів. В тому числі за допомогою слабкості самої ж України. Можно говорити про те, що проміжні цілі Путіна було частково досягнуто, анексовано Крим, проект «Новоросія» реалізувати не вдалося, але зосередження нестабільності на території України було створено.
Подальші спроби дестабілізації України будуть неодмінно проводитись і нинішнє відносне затишшя можна пов'язати з чемпіонатом світу з футболу, що пройде в Росії влітку цього року. Та після якого, московський диктатор може піти на чергове підвищення ставок. Адже втрата України для людини з імперським мисленням рівняється втраті надії на відновлення Російської Імперії, якою так марить Володимир I.
Підсилення регіональних еліт
Віртуальність «покращень» та результати псевдо реформування правлячого класу призвели до критично низького рівня довіри населення до абсолютно всіх державних інститутів окрім Збройних Сил. За останніми соціологічними дослідженнями уряду, Президенту, Верховній Раді та правоохоронним органам не довіряють в середньому 80% відсотків населення.
На тлі абсолютно логічної кризи легітимності центральної влади, в Україні починають підсилюватись регіональні еліти. Які у разі паралічу центрального політичного апарату можуть взяти владу в окремих регіонах у свої руки. Що в свою чергу є прямим шляхом до дроблення та повторення помилок минулого.
Основною проблемою регіональних еліт є їх саме регіональне мислення без урахування багатополярності та різноманітності всієї України. Єдине, що об'єднує всіх лідерів регіональних думок, це містечкова категоричність у вкрай складних та болючих для України питаннях. Категоричність яка абсолютно не припустима в неоднорідному суспільстві сучасної України. Та яка в загальнодержавному масштабі призведе виключно до розбрату та розколу.
Саме на складних питаннях культурної та мовної ідентичності грає Росія, намагаючись таким чином внести розшарування та дроблення в українське суспільство. Опосередковану допомогу у цьому процесі їй надають «ультрапатріоти» по типу Вятковича, які перебувають в полоні вузького регіонального мислення та комплексу простих рішень.
Втрата суб'єктності
2017 рік продемонстрував критичну колоніальну залежність України від зовнішніх економічних структур. Які часто відкрито диктували Україні алгоритм дій, як в зовнішній, так і у внутрішній політиці. З одного боку вказаний тиск в нинішніх умовах є єдиним важелем впливу на втрачаючих розум олігархів. Які ладні були знести всі антикорупційні заходи одним махом, та оговтались тільки після «публічної порки» з боку західних партнерів.
З іншого боку вплив заходу є прямим тиском на суверенітет та призводить до втрати суб'єктності та цілковитого зовнішнього управління. Сподіватися на реальні зміни та покращення за умови пасивної участі у фінансово-політичних іграх «власників грошей» та відсутності суверенітету, справа не вдячна.
Новий етап
Комплекс вказаних факторів, діючих одночасно та виходячих на пік в 2019 році дають зрозуміти, що існування України в парадигмі яка склалася з моменту проголошення незалежності та формування олігархічних груп – не можливе. Спроби консервування ситуації з боку олігархів, що відбувається останні роки, лише сповільнило процес переходу до переломного етапу.
На жаль, 2019 рік може стати останнім шансом для суверенної та незалежної України стати на успішний шлях розвитку та модернізації.
Потенціал України, зважаючи на тіньовий сектор економіки, а також повальну корупцію та розпил з боку олігархічно-феодальних груп, є колосальним. Перспективи зростання у разі подолання цих факторів є одними з найбільших в регіоні.
В 2019 році Україні потрібні не чергові реформи старої системи, реформувати яку у щось пристойне просто не можливо. Необхідна повна її заміна та побудова нової моделі економіки виходячи з концепції розвитку за рахунок модернізації та використання власних ресурсів країни.
Системне інвестування та інноваційний розвиток України не можливі без абсолютного верховенства права, яке можливо тільки при успішному завершенні судово-правової реформи.
Для подолання опору олігархічного правлячого класу, який неодмінно буде прикладати всі зусилля для чергової легалізації в 2019 році. Необхідна максимальна консолідація середнього класу та всіх, хто готовий працювати на довгострокове благо України за допомогою модернізації, а не різного роду архаїчних ритуалів. Практична реалізація приходу до влади в країні спільності людей, що матимуть загальну політичну волю направлену на руйнування злоякісної системи, що працює останні 20 років та побудову нової успішної моделі держави.
Рубікон, що очікує Україну в 2019 році зумовить перехід України в нову форму, якою вона буде – залежить тільки від нас.
Нікітін Олексій