Контрреволюційні потуги українського олігархату

Законопроект №7362, згідно з яким Верховна Рада могла отримати право звільнити директора НАБУ - став нічим іншим, як кульмінацією вистави із затриманням Саакашвілі, оприлюдненням Луценком «плівок Курченка», млявою спробою штурму «Міхомайдану» та черговими гучними заявами у виконання яких мало віриться. Усі ці безумовно ефектні дії, прямо чи опосередковано, були використані владою для прикриття чергової спроби остаточного олігархічного реваншу.

6 грудня 2017 року голови фракцій “Блок Петра Порошенка” і “Народний фронт” Артур Герасимов та Максим Бурбак внесли у Верховну Раду законопроект №7362, який міг дозволити звільняти керівників НАБУ, САП та членів НАЗК рішенням Парламенту. Фактично з його допомогою влада мала намір покінчити з неслухняним директором Національного антикорупційного бюро Артемом Ситником та закрити питання конфлікту відомства з генпрокурором паном Луценком. Тобто, представників олігархічного класу з новоствореними антикорупційними органами.

Наміри політично впливати та контролювати структури які від початку були створені для незалежного антикорупційного реформування, продемонстрували обличчя правлячого класу, для якого зміна правил гри та реальні реформи є критично болісними. І коли справа переходить межі банальної імітації змін – безглузді реакції влади не змушують чекати.

Принципіальна позиція західних та заокеанських партнерів з приводу даної ініціативи українського правлячого класу – стала єдиним фактором, який відтермінував спроби поставити хрест на антикорупційній діяльності післяреволюційної України. Отримавши «порцію» різких заяв про неприпустимість втручання політичними методами у діяльність антикорупційних структур, вранці 7 грудня законопроект №7362 було відкликано, очевидно до «кращих» часів.

Тобто, на українську владу (яка за час правління успішно опанувала лише функцію перерозподілу ресурсів із вигодою для себе) здатен вплинути виключно фактор залежності від матеріальної допомоги заходу.

Насправді, в роботі та взаємодії новостворених антикорупційних органів дійсно існують серйозні протиріччя. Це стосується, як площини професіоналізму, так і їхнього політичного лобі. Але усі ці питання мають вирішуватися аж ніяк не політикою парламентського управління. Саме для контролю діяльності НАБУ необхідний аудит відповідної комісії, яка з незрозумілих причин до цього часу не обрана. Має бути створений Антикорупційний суд, із незалежним конкурсним відбором та реальними важелями протидії впливу інших гілок влади на його рішення.

Та чи зможе сьогоднішній владний прошарок діяти в інтересах України. коли він сам протидіє реформам, й працює «з під палки» європейських та заокеанських партнерів. Які, в дусі колонізаторів, намистами та мушкетами, змушують українських провладних аборигенів долучитися до цивілізованого життя.

Події останніх днів все більше свідчать про ознаки наростаючої кризи, що утворюється на тлі невідповідності між принципами за які лилася кров під час Революції Гідності, та нинішньою олігархічною системою управління, що скористалася її плодами. Очевидно, що саме деолігархізація має стати консолідуючим фактором змін в країні. Тому, ініціатива народного спротиву, зосереджена біля Саакашвілі – є абсолютно закономірною. Єдине, що бентежить, так це огидність персонажа навколо якого вона обертається.

Нікітін Олексій для "Кий-Інфо"

http://kiyinfo.com/kontrrevolyutsijni-potugy-ukrayinskogo-oligarhatu/