Пристрасті по Донбасу

Чергову штовханину та колотнечу під куполом Верховної Ради, нардепи присвятили жорсткому продавлюванню Адміністрацією Президента законопроекту про реінтеграцію Донбасу.

Судячи з усього, законопроект №7163 “Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях”, має на меті досягти кілька цілей одночасно.

По-перше, президентське лобі, вирішило вкотре продемонструвати українському суспільству та закордонним спостерігачам, яке шапіто з фаєр-шоу можуть влаштувати народні обранці в умовах невизначеності. Та яким спокійним і мудрим є пан Президент на їхньому фоні. Що на тлі розмов про зміну форми правління з парламентської на президентську, та думок Петра Олексійовича про другий президентський термін, однозначно зіграло йому на руку.

По-друге, одним з ключових факторів законопроекту є стаття 9, в якій зазначено, що керівництво всіх сил та засобів у питаннях відсічі російсько-гібридної агресії покладається на Об’єднаний оперативний штаб Збройних Сил України. Тобто на відміну від АТО, де формально керувала Служба Безпеки, контроль переходить до військових на чолі з лояльним Президенту паном Муженком. А це означає, що у такому випадку саме військові тепер будуть контролювати лінію розмежування, яка стала «годівницею» та предметом чвар між силовими структурами.

Враховуючи різку зміну сфер впливу та посилення позицій Президента, законопроект про реінтеграцію викликав аномальну кількість спекуляцій зі сторони величезного числа «експертів». Натомість його аналіз потрібно починати з того, що за своєю суттю, він є інструментом у протистоянні США, та у меншій мірі Європи – Російській Федерації. Від позиції України, щодо його основних положень, насправді мало що залежить. Першу скрипку грає той хто фінансує, тому, якщо Україна вирішила існувати за рахунок кредитів МВФ та підтримки західних та заокеанських партнерів, то і діяти прийдеться за їхньою стратегією.

Цей факт дає відповідь на питання, чому Росію визнано агресором лише зараз – майже через три з половиною роки від початку війни. Все просто. Коли дозволили – тоді і визнали. Тим не менш, згаданий факт є головним надбанням законопроекту. Адже за канонами міжнародного права, саме на агресора покладається відповідальність за соціально-гуманітарні проблеми окупованих територій та економічні втрати. Крім того цей документ значно покращує нормативну базу в ході ведення військових дій та подальшого розвитку подій на Донбасі.

Основною причиною чергового «цирку» у Верховні Раді є внутрішнє протистояння в прошарках української псевдоеліти. Саме фактична зміна сфер впливу та посилення позицій Президента викликали істеричне занепокоєння у так званих опозиційних сил. Інші причини пошуків «зради» у довгоочікуваному визнанні Російської Федерації агресором та окупантом – викликають посмішку.

Для прикладу, особливим фактором псевдопатріотичної люті деяких народних обранців, стала стаття 7 цього законопроекту, де містилися посилання на Мінські угоди. Що від початку є папірцями не ратифікованими Верховною Радою, які втрачають будь-яку цінність, при визнанні Росії агресором та її переході з розряду посередників у розряд сторін конфлікту.

6 жовтня предмет «зради» у вигляді відсилок на Мінські угоди було оперативно замінено на формулювання «Резолюції Ради Безпеки ООН». Проблема в тому, що ці резолюції за своєю суттю, є комплексом заходів щодо виконання тих же Мінських угод, але ж то пусте. Головне, що велика кількість народних обранців встигла хвацько «пропіаритись» на так званому відстоюванні інтересів вітчизни.

Маніпулювання категоріями «зрада» та «перемога» в умовах повної залежності від зовнішніх чинників – стало найсмішнішим у всій цій історії зі штовханиною та димовими шашками у Верховний Раді. Можна лише з жалем констатувати, що геополітична позиція на яку нинішня влада прирікає нашу країну, базується на втраті будь-яких натяків на самодостатність. Україна вкотре стає інструментом у боротьбі великих гравців, і вириваючись із однієї залежності – слухняно переходить в іншу.

Нікітін Олексій

http://kiyinfo.com/prystrasti-po-donbasu/